Основними напрямами державної ґендерної політики, визначеними законодавством, є:

•  утвердження ґендерної рівності;

•  недопущення дискримінації за ознакою статі;

• застосування позитивних дій;

•  запобігання та протидія насильству за ознакою статі, у тому числі всім проявам насильства щодо жінок;

• забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;

• забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам у поєднанні професійних та сімейних обов’язків;

•  підтримка сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;

•  виховання і пропаганда культури ґендерної рівності серед населення, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;

•  захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

див. ст. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2866-15]

Ґендерна політика в Україні полягає в утвердженні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Підходи до розуміння та формування державної ґендерної політики змінювалися і розвивалися в процесі її становлення.

Україна, як і багато інших країн і міжнародних організацій, пройшла шлях від концепції «поліпшення становища жінок» до «ґендерної рівності», що стосується як жінок, так і чоловіків. На рівні ООН такий рух відбивається в зміні підходу від «Жінки в розвитку» до «Ґендер і розвиток». Застосування підходу, що базується на врахуванні потреб та особливостей різних груп жінок і чоловіків, є умовою ефективності формування та реалізації державної політики в будь-якій сфері, виявом уваги та справедливості стосовно різних груп громадян з боку держави. Однак і досі ґендерна політика в Україні нерідко і достатньо стереотипно зводиться до окремих напрямів соціальної політики, таких як надання допомоги сім’ям з дітьми, соціальний захист жінок, захист жінок у сфері праці тощо. Названі напрями політики є важливими, але в жодному разі не вичерпними, оскільки ґендерна проблематика стосується різних сфер державного управління і життя.

Так, є чинним Указ Президента України від 25 квітня 2001 р. № 283/2001 «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні» [https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/283/2001#Text].

Він є комплексним, і в ньому закладені вектори подальшого розвитку як національного законодавства, так і структур політики. Попри назву, яка орієнтована виключно на поліпшення становища жінок, цей документ ілюструє початок переходу до концепції ґендерної рівності, що втілюється у забезпеченні рівних прав та можливостей чоловіків та жінок. У ньому ставляться питання утворення «Ґендерного бюро» – задля здійснення науково-методичного забезпечення формування та реалізації ґендерної політики, яке, щоправда, так і не було створено; закладаються основи формування першого національного плану, спрямованого не тільки на поліпшення становища жінок, а й на забезпечення ґендерної рівності ;

визначається необхідність формування кадрового резерву із забезпеченням паритетного представництва жінок і чоловіків тощо. Таким чином, можна констатувати, що згаданий Указ став віхою при переході від концепції поліпшення становища жінок до концепції забезпечення ґендерної рівності. Цей перехід виявився довгим і триває й донині.